"FriendlyTeam"

А ты это проверял? Почему-то российский народ порадочнее нашего оказался. Очень много народу живет в Москве, хотя сами родом из Западной Украины. И никто им и слова не сказал.

Но когда кто-то, кто разговаривает на русском языке, приезжает во Львов, Ивано-Франковск, Ужгород и прилегающие им территории (список всех областей западной Украины приводить не буду) - то он обязательно слышит в свой адрес оскорбления и в обязательном порядке "получает по морде", хотя чем он виноват?

По-друге, попри лояльну риторику тодішніх найвищих партійних і державних керівників УСРР, вони проводили до певної міри «флексибільну» лінію в «полі напруги» між вимогами Москви та трагічними місцевими реаліями, а Україна не виконувала поставлених завдань. Відтак в очах Москви вимальовувалося два супротивники: не досить надійне керівництво КП(б)У/УСРР і селяни. Це вже було занадто.

Саме тоді Сталін подає виразний антиукраїнський сигнал — у своєму тепер широковідомому і принципово важливому листі до Лазаря Кагановича від 11 серпня 1932 року. Вождь вимагає вичавити з України нібито прихований хліб, не зважаючи на будь-які жертви (що їх можна виправдати високими цілями модернізації), і паралельно здійснити репресивну «чистку» суспільства саме від «українських націоналістів». Новознайдені в ГДА СБУ документи є переконливим підтвердженням того, що всі подальші події можна розглядати як виконання цих завдань.

20 березня 1933 року Посол Італії в СРСР Б.Аттоліко у своєму повідомленні до Рима написав: «Схоже, що єдиною міцною ланкою, справжнім хребтом цілого радянського устрою всюди є ГПУ, яке, діючи звичними для нього швидкими і насильницькими методами, може здебільшого домогтися того, чого не здатна досягти навіть найкраща пропаганда». Той, хто прочитає книжку «Розсекречена пам’ять. Голодомор 1932—33 років в Україні в документах ГПУ-НКВД», переконається: італійський дипломат мав рацію.
Голод перетворився не лише на інструмент терору, а й на інструмент національної політики. Це означало не лише кінець хай і контрольованої, але все-таки українізації. Це була вирішальна фаза нищення того «націоналістичного» потенціалу, який уже ніколи не мав відродитися. Ось чому сам голод став для сталінського режиму бажаним і конкретним приводом для зміни лінії в національній політиці.

Тепер іще раз про геноцид. Особливий інтерес становлять документи, пов’язані з проведенням жорсткої міграційної політики московського керівництва щодо України. Небезпечним для сталін­ського режиму було те, що селяни прагнули виїхати з рідних місць. Їх гнав голод, на нових місцях вони розповідали про те, що коїлося в Україні. Восени 1932 і взимку 1933 року діяла так звана харчова блокада кордонів України з використанням внутрішніх військ та міліції. Вона унеможливлювала виїзд селян з УСРР, прирікаючи їх на смерть. При цьому харчовий «реверс» був неможливий, тобто приватним особам не дозволялося без дозволу держави ввозити харчі з Росії в Україну.

Противоречишь себе:

Кстати, во многих украинских источниках ОУН и УПА пишется как ОУН-УПА.

Да, Коля, я был во Львове. По шапке получил пройдя один квартал.

Да, и был обозван "москалем".

К украинцам в России так не относятся. У меня туда много друзей выехало на работу, и возвращаться назад в Украину не собираются. Отзывы и впечатления от них самые хорошие.

[Deales]: ты и на работе такая?
[Deales]: строгая, справедливая очень, а потом, когда тебе говорят, что ты злая, ты говоришь или пишешь "мурк" =)
[Deales]: и тогда нету слов... и лучше поставить значок >_<

Отже, дивізійники зовсім не були прихильниками нацизму.Юрій Покальчук: Кілька років тому я написав книжку про українців Великої Британії. І тоді я дуже часто зустрічався з багатьма людьми, які були вояками дивізії «Галичина». Це були селянські підлітки, юнаки, які йшли захищати Україну. Яка там «нацистська ідеологія»?

Як повідомили УНІАН у прес-службі СБУ, по це свідчать історичні дослідження, тези яких були оприлюднені сьогодні на чергових громадських історичних слуханнях в СБУ на тему: “УПА і німці: співпраця чи протистояння”.

Зокрема, директор Галузевого архіву СБУ Володимир В’ЯТРОВИЧ зазначив, що на доказ співпраці УПА з німцями часто наводяться факти, які не мають стосунку до УПА. "Йдеться, насамперед, про короткострокову співпрацю ОУН і Абверу та створення двох батальйонів “Нахтігаль” та “Роланд”. Однак слід зауважити, що дані формування були створені в 1941 р., тоді як УПА утворилася лише наприкінці 1942 р. Дивізія СС “Галичина” (1943 р.), хоч і складалася з українців, проте була структурою німецької армії і не мала нічого спільного з українським визвольним рухом", - сказав він.

Водночас В.В’ЯТРОВИЧ запропонував учасникам слухань "самостійно спростувати міф" про те, що чимало істориків наполягають на тому, що начебто Нюрнберзький трибунал “засуджував” УПА, дослідивши представлене на слуханнях повне зібрання матеріалів Нюрнберзького процесу, у якому навіть не згадується абревіатура УПА.

У свою чергу, історик Іван ПАТРИЛЯК повідомив присутнім результати неупередженого аналізу німецьких, радянських та українських документальних першоджерел. Він зазначив, що період ситуативної співпраці між ОУН і Німеччиною завершився невдовзі після проголошення Акту про незалежність 30 червня 1941 р. Незгода націоналістів відкликати його призвела до масових арештів членів ОУН і їх переходу до антинімецької боротьби. У серпні-жовтні 1942 р. формуються перші великі бойові групи ОУН(Бандери), які стануть основою Української повстанської армії.

За словами І.ПАТРИЛЯКА, першою атакою українських повстанців проти німецької окупаційної адміністрації став напад сотні Г.Перегіняка-“Довбешки-Коробки” на районний центр Володимирець в ніч з 7 на 8 лютого 1943 р. Таким чином з’явився антинімецький фронт УПА, який існував протягом усього часу німецької окупації України.

Разом з тим у своїй доповіді історик навів десятки фактів із німецьких та радянських документів про бої між українськими повстанцями та німецькими окупантами. Зокрема, як зазначив І.ПАТРИЛЯК, протягом липня 1943 р. УПА здійснила 295 атак на німецькі опорні пункти, 682 саботажні акції на залізниці, 119 нападів на господарські об’єкти. Наступного місяця активність націоналістів ще більш посилилася – 391 напад на німецькі гарнізони, 1034 диверсії на залізниці, 151 атака на підприємства. Влітку 1943 антинімецька боротьба перекинулася на територію Галичини.

"Загалом же, - підкреслив історик, - під час боїв і сутичок з окупантами у червні-вересні 1943 р. загинуло 1237 українських повстанців і понад 3 тисячі гітлерівців і їх союзників. Наслідком успішної боротьби УПА з німецькими окупантами стало встановлення контролю над суцільними територіями, в тому числі й захоплення районних центрів. “Повстанські республіки” виникали переважно у сільській місцевості – там, де поблизу були великі лісові масиви”.

При цьому І.ПАТРИЛЯК зауважив, що з метою придушення повстанського руху німці проводили масштабні військові операції, у яких брали участь тисячі військових. Крім того, за словами історика, нацисти почали інформаційну війну проти УПА, зображаючи її в своїх листівках більшовицьким утворенням.

За даними І.ПАТРИЛЯКА, спонтанні контакти між командирами повстанських загонів і німцями суворо заборонялися повстанським командуванням. За самочинні переговори було віддано під суд їхнього першого ініціатора П.Антонюка-“Сосенка”, якого 7 березня 1944 р. за вироком військово-польового суду УПА було розстріляно. 15 квітня 1944 р. перед сотнею вояків за вироком суду УПА був розстріляний В.Олійник-“Орел”.

Разом з тим І.ПАТРИЛЯК підкреслив, що керівництво ОУН висувало німцям такі умови: німецька влада припиняє боротьбу проти українського визвольного руху, звільняє із таборів усіх українців-політв’язнів, повстанці отримують свободу в приготуваннях до антирадянської боротьби. Взамін відділи УПА припиняють антинімецьку боротьбу, зупиняють атаки на німецькі комунікації, готові до взаємного обміну інформації про радянських партизан і диверсантів.

Продовжуючи тему, І.ПАТРИЛЯК процитував враження німецького офіцера, уповноваженого на проведення переговорів. За словами історика, особливо обурливим фактом, на думку німецького переговірника, було те, що в Прикарпатті та Карпатах загони УПА продовжують нападати на німецькі підрозділи з метою їхнього роззброєння. Німецький офіцер робить висновок, що командування УПА й керівництво ОУН веде переговори з метою досягнення своїх цілей. У німців залишається два виходи – або знищити загони УПА, або вести з повстанським командуванням переговори, намагаючись тим самим пом’якшити конфлікт з українцями. У зв’язку із відсутністю достатніх сил для ліквідації УПА, офіцер рекомендував продовжити переговори з метою “стримати УПА від диверсій на німецьких лініях комунікацій та для отримання від повстанців розвідувальної інформації”. У результаті переговори між сторонами врешті завершилися нічим: німецька армія відступила, а повстанці залишилися, продовжуючи боротьбу із новим окупантом.

“Стосунки українського націоналістичного руху й Німеччини зазнавали змін у залежності від геополітичної ситуації. Однак, за будь-яких умов націоналісти намагалися максимально використати обставини на користь боротьби за самостійну Українську державу. Коли інтереси України потребували співробітництва з Німеччиною – вони йшли на співпрацю, коли була необхідність поберегти сили, перебуваючи в стані нейтралітету, націоналісти займали вичікувальну позицію, але коли обставини вимагали боротьби з Рейхом, УПА вела цю боротьбу жорстоко, масштабно і безкомпромісно», - наголосив І.ПАТРИЛЯК.

Як зазначали учасники слухань, документи однозначно свідчать про те, що повстанський рух, організований і очолюваний бандерівською ОУН, довгий час мав антинімецький характер, а також про те, що нацисти з 1942 р. саме в українських націоналістах бачили найбільшу загрозу своєму пануванню в краю.

На думку учасників слухань, сучасні історичні дослідження створюють підгрунтя для висновку, що УПА зробила максимум, що в такій ситуації могла зробити партизанська армія, яка не користувалася зовнішньою підтримкою. Від гітлерівців було визволено значні території, на яких не функціонувала окупаційна адміністрація, було зірвано вивезення з України сільськогосподарської і промислової продукції, сировини, визволено значну кількість людей з числа цивільного населення, призначених до вивезення до Німеччини, знищувалися засоби комунікації, представники цивільної адміністрації, значною мірою було дезорганізовано місцеву поліцію тощо.

"У свою чергу, історик Іван ПАТРИЛЯК повідомив присутнім результати неупередженого аналізу німецьких, радянських та українських документальних першоджерел. Він зазначив, що період ситуативної співпраці між ОУН і Німеччиною завершився невдовзі після проголошення Акту про незалежність 30 червня 1941 р. Незгода націоналістів відкликати його призвела до масових арештів членів ОУН і їх переходу до антинімецької боротьби. У серпні-жовтні 1942 р. формуються перші великі бойові групи ОУН(Бандери), які стануть основою Української повстанської армії."
Тоисть , получаеться что 30.08.1941 участников ОУН начали арештовывать ,а 26.09.1941 они уже проводили с немцами чистки .как ты ето обясниш Наташа?! Что -то интересное у тебя джерело информации очень, честно.